Кошик
1 відгук
Вадим Карпенко. Свобода видавничої діяльності — це свобода творчості.
Контакти
ФОП Карпенко В. М.
+380 показати номер
+380 показати номер
+380 показати номер
Вадим Миколайович Карпенко
УкраїнаКиївКиївКиїв, 04210, пр. Героев Сталинграда 14/44
Мапа

Вадим Карпенко. Свобода видавничої діяльності — це свобода творчості.

Вадим Карпенко. Свобода видавничої діяльності — це свобода творчості.
Довідка: На сьогодні, відповідно до чинного законодавства, кожен видавець з кожного накладу будь-якої книги самотужки має розсилати до 13 обов'язкових примірників за свій рахунок (навіть якщо книгу видано власним коштом), оплачуючи зі своєї кишені в тому числі і"послуги» Укрпошти. До переліку адресатів входять не тільки Книжкова палата, бібліотека Вернадського та Парламентська бібліотека, але й КМ і адміністрація Президента і обласні бібліотеки… Ходили чутки, що й інші відомства, навіть з тих, що мають дуже опосередковане відношення до книговидання, були теж не проти комплектувати свої відомчі бібліотеки за так. Так чи інак, а після виконання видавцем своїх «обов'язків» держава на українські книжки може не витрачатися. В центральних «пунктах» вони вже будуть у наявності, отже «допитливий читач», коли захоче, зможе їх дошукатися. Таким чином зекономлені бюджетні чи спонсорські кошти (якщо такі раптом виявляться на відповідних рахунках) зможуть вільно витрачатися на іншу (вже не нашу) літературу. Звідси випливає просте питання: а хтось взагалі свідомий того, що українська книга має не роздаватися, а купуватися? Як зрештою і всяка інша книга) ) ОТЖЕ, щодо обовʼязкових контрольних примірників видань: Існуюча досі ситуація фактично примушує видавців виконувати функцію держави по комплектуванню бібліотек — в тому числі відомчих — причому апетити можуть бути незмірні і число бажаючих отримати контрольний примірник може зростати до безкінечності.
Необхідність передавати державі значну кількість обовʼязкових примірників з одного накладу (переважно мізерного) перетворюється на додаткове оподаткування, причому без урахування прибутковості чи збитковості виготовленого продукту (ще невідомо чи книгу взагалі хтось купить, а гроші на друк витрачено). При накладі 1000 примірників — 5 обов’язкових складатиме 0,5% втраченого прибутку, при накладі 500 — 1%при накладі 250 — 2%, при накладі 100 — 5%.
Враховуючи, що (1) видавництво є структурою комерційною і живе з продажу літератури — книжки у нього мають купувати, а не відбирати; (2) видавництво може складатися з однієї людини, яка й без того переобтяжена фінансовими й адміністративними зобовʼязаннями перед державою (регулярна звітність до податкової, Пенсійного фонду тощо), до того ж має одноосібно виконувати функції відділів по виробництву, маркетингу, рекламі, логістиці, продажу і т. п., отже завантаження її додатковими бюрократичними діями просто заважатиме їй робити свою справу; (3) видання може бути дуже дороге і видане малим накладом (100-200 прим. ), що при вилученні відчутної кількості примірників з накладу може призвести до його збитковості через завищення кінцевої ціни; (4) видавнича діяльність не є виключно комерційною, має прямий вплив на сферу культури й іноді передбачає очевидно збиткові видання (значною мірою це саме соціально значущі), отже видавець у цьому випадку автоматично стає причетний до спонсорства галузі; (5) в Україні практично відсутній цивілізований книжковий ринок (в першу чергу саме для українських видавництв — росіяни займають понад 90% нашого ринку), що призводить до значних втрат у процесі реалізації книжкової продукції, отже до великих фінансових ризиків — вважаю за доцільне ввести диференційовану систему щодо визначення кількості обов’язкових примірників залежно від накладу. Для малих накладів (до 500 примірників) обмежити їх кількість двома-трьома (Книжкова палата, Бібліотека Вернадського), максимально допустиме число 5 (Книжкова палата, Бібліотека Вернадського, Парламентська бібліотека, Держкомтелерадіо, регіон). Приймати контрольні примірники має одна державна структура (Книжкова палата), яка й розподілятиме їх далі, максимум дві (Книжкова палата, бібліотека Вернадського).
У випадку, якщо всі примірники здаватимуться до Книжкової палати, обовʼязковість буде гарантована, оскільки Книжкова палата має достатньо важелів для наведення порядку у цьому питанні, щоб не вдаватися до фіскальних заходів, відповідно й не створювати підстав для зловживань державних чиновників та зменшення кількості операторів у галузі, яка й так не є надто успішною в Україні.
Слід враховувати, що є державні видавництва і комерційні, такі, що отримують держзамовлення і не отримують їх, а також окремі ентузіасти та автори, які реєструються видавцями задля реалізації своїх індивідуальних творчих проектів. Отже будь-яка нормотворчість у видавничій галузі має обовʼязково проектуватися на «маленького видавця», оскільки саме він може виявитися автором чи представником авторів, які зроблять значний внесок у розвиток національної культури. Свобода видавничої діяльності — одне з важливих джерел свободи творчості та свободи слова в Україні, і занадто суворі обмеження чи зобовʼязання, можуть зупинити творчий процес і завдати суспільству серйозних збитків, в тому числі майбутніх фінансових.
Стосовно організації книжкової справи у Франції: При активному книжковому ринку, захищеному значною мірою ідеологічно (державна мова захищається законодавчо, аж до обовʼязкового запису громадян в актах цивільного стану тільки за законодавчо затвердженим списком дозволених, виписаних у французькій транскрипції імен), французькі видавництва здають від 2 до 7 примірників з кожного накладу, залежно від його обсягу. Якщо виготовлення накладу повною мірою забезпечує друкарня, вона подає свої 2 обов’язкові примірники до Національної бібліотеки окремо. При чому, 1. якщо наклад менше 300 примірників, обов’язкові примірники не здаються взагалі; 2. при 300 — видавництво здаватиме тільки два обовʼязкові примірники з накладу: перший до Національної бібліотеки, яка бере книгу на облік і вивчає необхідність закупівлі її для бібліотек країни; другий до Міністерства внутрішніх справ, яке контролює видання на предмет порушення законодавства (заклики до агресій, сепаратизму, розпалювання національної та міжконфесійної ворожнечі, розголошення державних таємниць тощо). Національна бібліотека загалом (разом з двома примірниками друкарні) отримує 3 примірники. 3. При накладі 1000 примірників видавець здаватиме 4 примірники в Національну бібліотеку і 1 у Міністерство внутрішніх справ (знову ж таки друкарня свої 2 здає окремо). Національна бібліотека у такому випадку загалом отримує 6 примірників. 4. Якщо видавець друкує книгу сам, він при накладі 500 примірників передає у Національну бібліотеку 4 примірники і 1 у Міністерство внутрішніх справ. Якщо видавець знаходиться в регіоні, при цьому накладі він ще здасть додатково 2 примірники у місцеву муніципальну бібліотеку. Слід зауважити, що при накладі менше 500 примірників (499) видавець не платить автору гонорарів, оскільки вважається, що при цьому накладі він взагалі не отримує прибутків (при тому, що ціна на книжку у Франції вдвічі-тричі вища за ціну в Україні, а вартість її друку та сама). Поштові установи мають приймати контрольні примірники до пересилання безкоштовно — оскільки це справа державна, пошта несе перед державою такі самі зобовʼязання як і видавець, а не користається з цього. Мало того, навіть на пересилання книг з комерційною метою на пошті встановлені суттєві знижки. Книжкою офіційно (законодавчо) визнане все, що надруковане у книжковому форматі офсетом, на різографі, ксероксі і т. п. ISBN на книгу може отримати фізична особа — автор книги, і самостійно замовити собі її друк, без додаткових реєстрацій. Отримання ISBN безкоштовне. Достатньо скла ласти листа на національне агентство з повідомленням про бажання видати книгу: вказується також автор, назва і плановий наклад. В країні наявна густа мережа книгарень, яку поповнюють крамнички з продажу періодики та практичних дрібничок (сувенірів, телефонних карток тощо) — там само можна придбати і книжки. На кожне видання разом з обов’язковими примірниками видавець подає декларацію, що включає таку інформацію: 1. назва державною мовою; 2. назва в оригіналі (якщо це переклад); 3. ім’я, прізвище і дата народження автора (основного автора, перекладача, ілюстратора тощо); 4. псевдонім (якщо використовується) і справжнє ім’я автора; 5. назва та адреса видавництва; 6. назва книжкової серії; 7. нове видання чи перевидання; 8. формат у сантиметрах; 9. брошура чи книга; 10. назва та адреса друкарні; 11. назва та адреса останнього виконавця післядрукарських робіт; 12. ціна видання (за французьким законодавством ціну книжки визначає видавець і вона вказується на 4-й сторінці обкладинки); 13. оголошений наклад. На самих книжках зазначаються тільки: 1. Автор або авторський колектив і назва видання. 2. Назва та адреса видавництва. 3. Інформація про авторські права. 4. ISBN — один або кілька, якщо у виданні брали участь кілька видавництв. 5. Назва та адреса друкарні і номер замовлення. 6. Дата випуску у світ (дата та номер декларації). Наклади, формати та інша інформація вважаються інформацією статистичною і на самих книжках не вказуються (наклади вказуються тільки на періодичних виданнях). З огляду на нові технології друку та розповсюдження (цифровий друк від одного примірника відповідно до замовлень і т. п. ) зазначення реального накладу на книжках є досить проблематичним і в Україні — реально його можна зазначати тільки у періодичній звітності до Книжкової палати (невідомо, скільки разів і в якому обсязі видання буде додруковуватися протягом кварталу), окрім того, видавництво може розглядати наклад як комерційну таємницю, що особливо актуально за наших умов. Щодо форматів, то їх зазначення у Франції теж спрощене. Щоб не створювати проблем людям, які бажають видати свої книжки, але не мають спеціальної (видавничо-редакторської) освіти формати зазначають в сантиметрах. Державна реєстрація авторських прав у Франції не є обовʼязковою, хоча державне агентство існує. Автор може отримати свідоцтво в одному з клубів по захисту авторських прав, або і взагалі покладатися тільки на себе. Питання може виникнути тільки в суді, і тільки тоді буде розглядатися достовірність тих чи інших доказів, причому свідоцтва, видані зазначеними органами, не конче будуть пріоритетними. Найкращим захистом авторських прав вважається відісланий автором поштою на власну адресу одразу після написання примірник твору, який автор так і зберігатиме в упаковці з поштовим штемпелем, на якому проставлена дата. У разі виникнення судових спорів, розкриття такого пакету судовою комісією і підтвердить реальну дату виникнення авторських прав (дата в поштовому штемпелі).