Кошик
1 відгук
Про Марка, Харка та інших козаків
Контакти
ФОП Карпенко В. М.
+380 показати номер
+380 показати номер
+380 показати номер
Вадим Миколайович Карпенко
УкраїнаКиївКиївКиїв, 04210, пр. Героев Сталинграда 14/44
Мапа

Про Марка, Харка та інших козаків

Про Марка, Харка та інших козаків
knygogryzka.info • 8 КБ …і з сиром пироги! (Марко та Харко: роман-жарт) | Книгогризка А загалом, «Марко та Харко» цілком сміливо можна назвати навіть просто казкою або ж історичною фантастикою (чи пародією на історичну фантастику http://www.umoloda.kiev.ua/number/1339/164/47231/ Настільні козаки Українська література повертається на Запорожжя Костянтин РОДИК Класичне українське письменство, обтяжене соціальними рефлексіями та песимізмом, мало, проте, щасливий виняток на терені пригодницької літератури для дітей. Твори Андрія Чайковського, Адріана Кащенка, Юліана Опільського та Спиридона Черкасенка за своїми накладами часто–густо перевершували популярність «дорослих» романів, що становлять нині кістяк шкільної програми. Усі ці захоплюючі історичні оповіді мали спільний «секрет» — ґрунтувалися на козацьких легендах та переказах. Запорожжя — український ексклюзив у світовому підручнику історії. І письменники порубіжжя ХІХ–ХХ століття користали з нього щедро та успішно. За радянських часів феномен козацтва потрапив під заборону, оскільки не вписувався до теореми дружби народів — народів–окупантів та народів–полонених. Але дехто з авторів примудрявся прослизати між краплями ідеологічної зливи й навіть із доволі приблизних абрисів козацького буття будувати привабливі «історичні» повісті. Таким був Володимир Малик, автор справжніх бестселерів для тодішніх тінейджерів. Але що дивно: незалежність зняла з історії табу, видавці опублікували про козацтво усе, що було написано вченими, — від багатотомовика Дмитра Яворницького починаючи. Проте яскравих козацьких пригод у літературі не з’явилося. За десять останніх років пригадуються хіба «Козак Петро Мамарига» Миколи Вінграновського (К.: А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА, 2001) та повноформатний комікс Вадима Карпенка і Юлія Судака «Як Пиріг став Пирогом» (К.: Козаки, 2003). Поклади пригодницького козацького золота лежали незайманими під ногами сучасних авторів аж до позаминулого року, коли, здається, настало письменницьке прозріння: нехай запорожці попрацюють на сучасну літературну славу! Спочатку з’являється «детектив» Зірки Мензатюк «Таємниця козацької шаблі» (Л.: Видавництво Старого Лева), далі — робінзонада «Життя та дивовижні пригоди козака Миколи на безлюдному острові» (К.: Ярославів Вал), яку написали В. Злотополець та І. Федів. Столичне видавництво «Казка» започатковує серію «Усе про козаків», де насамперед друковано комікси за малюнками мультсеріалу В. Дахна «Як козаки…». А Вадим Карпенко навпаки переробляє свій колишній комікс на роман — «Перші синці» (К.: Видавець Карпенко). І нарешті виходить книжка, що стала одним із переможців дитячої номінації «Книжки року’2007»: Володимир Рутківський. «Джури козака Швайки» (К.: А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА). Минулого сезону оптимістична тенденція до повернення козацтва в українську дитячу літературу потвердилася. Вадим Карпенко публікує третю частину своєї козацької «саґи»: «Марко та Харко. Чарівна сила Крутивітра» (К.: Видавець Карпенко). Як і всі інші «козацькі романи», твір засвідчує невичерпні можливості: ці твори нагадують духмяний шашлик, де на шампур запорозької теми один за одним нанизуються карколомні трафунки — і так, вважай, до нескінченності. А спецією, котра рятує від одноманітності, є притаманний авторові гумор (жанр свого твору він означив як роман–жарт), коли до минувшини допасовуються сучасні поняття–кліше. Ось, будь ласка, зразки: «Підбіг Джура, що… уособлював собою тодішню систему січового мобільного зв’язку»; «батько Кошовий знову почав боротьбу за тверезий спосіб війни»; «візник Братства далеких перевезень» тощо. Так само все гаразд із гумором у Олександра Гавроша в його «Пригодах тричі славного розбійника Пинті» (Л.: Видавництво Старого Лева). Коли він пише, що «в хижі стало тихо, аж чути, як мухи сало гризуть», — так це не лише про якусь сюжетну колізію, а й про сам захоплено–зосереджений процес читання цієї веселої й вигадливої історії. Між іншим, опришки, про яких оповідає О. Гаврош, — теж козаки, але гірські. Успіх входження цієї книжки до Короткого списку ділить із письменником й автор ілюстрацій Максим Паленко — той самий художник, що ілюстрував переможних «Джур козака Швайки» В. Рутківського. Та й опоряджено книжку так само ошатно–святково — аж до однакового «пухкого» паперу, лагідного до дитячих пальчиків. На жаль, цього не можна сказати про вищезгадану книжку В. Карпенка, анемічний вигляд якої ніби ілюструє поняття «книга», як його потрактовано в документах Держтелерадіо: «Стосик задрукованого паперу, скріплений у корінці"… Гадаю, що лише поза–позавчорашній дизайн і закрив цьому яскравому творові шлях до рейтинґових вершин. У минулорічному репертуарі є ще дві «козацькі» книжки, варті уваги. Олександр Виженко демонструє своєю «Історією запорозьких козаків для веселих дітлахів» (Л.: Світ), що запорозька тема працює навіть на спрощених регістрах. Десятирічний хлопчак вранці втік із дому на Січ, а вдень його зустріли двоє старих характерників, що прошкують доживати віку в Межигірському монастирі. Вони повідомляють юному шукачеві пригод, що Єкатєріна ІІ щойно зруйнувала Запорожжя, завертають малого додому й дорогою оповідають йому ті самі козацькі легенди та перекази (щоправда, повсякчас ілюструючи оповіді власними вмінням, як–от: ставати невидимим, ходити по воді й т. ін. ) І нарешті згадаю «підручник» для малечі «Як стати козаком за 7 днів» (К.: Країна мрій). Авторка, Леся Борсук–Янківська, зібрала різноманітні ігри та розваги — настільні, кімнатні, вуличні, — які напевне захоплять малечу не лише на тиждень. І неабияк допомогли їй довго тримати непосидючу дитячу увагу так само усміхнені художники Ірина Вовк та Олена Кот. Відтак, можна твердити, що традиція, закладена в підґрунтя української літератури Андрієм Чайковським (1857—1935), таки відновлюється. До речі, збірку з трьох його повістей «На уходах» торік випустило львівське видавництво «Піраміда». Випустило в новій серії «Піраміда пригод», де далі планують видати відомі імпортні аналоги: твори Фенімора Купера, Майн Ріда, Вальтера Скотта, Жюля Верна, Рафаеля Сабатіні… http://arhiv.orthodoxy.org.ua/uk/knijkoviy_oglyad/2006/06/02/2251.html Книга – джерело знань… Яке у нас це джерело? Надія Замоцна «Основа нашого українського майбутнього і навіть основа розвитку цивілізації всього світу — в дитинстві». Олександр Коваль, президент Форуму видавців України. Щодо обіцяних 63-х учасників не впевнена, хоч і не рахувала. Але виставка таки чималенька. Хоч Україна в економічному плані, здається, навіть не входить до сотні перших країн світу, щодо наявності й розвитку дитячої книги вона не пасе задніх. Якщо ви вирішили забігти на виставку на 20-30 хвилин в обідню перерву, щоб «щось» купити сину чи доні, то раджу краще взяти вихідний чи бодай у суботу прийти разом. Адже в програмі передбачена не тільки виставка-ярмарок, а низка цікавих заходів для малечі — організатори обіцяють 65 подій! Та й подивитися, як дитинча мазюкатиме, оформлюючи велетенські книжкові сторінки, чи спробує писати пір'ям, теж буде цікаво. Тому — завітайте в Українській Дім, де протягом 31 травня — 3 червня працюватиме ігровий майданчик «Равлик», діятиме ігрова програма «Буква», якою керуватимуть дорослі, а втілюватимуть у життя діти. Сьогодні, в п'ятницю, в «Сторінках-хатинках» кожен зможе долучитися до створення затишної хатинки, яка зберігатиме казкові історії, а потім з казкарями складати історії за мотивами українських казок. … У кожному заході є своя родзинка. Але навіть організатори не завжди уявляють, що саме відвідувачі оберуть як найкраще, найцікавіше. Не знаю як інші, але я особисто була в захваті від видавця Вадима Карпенка. Якщо ви хочете знайти менеджера, який не просто порадить вам купувати книги власного видавництва, а зможе розповісти історію кожної книги: від виникнення ідеї — через «усі круги» видавництв — до книжкової полички, допоможе підібрати необхідну літературу для того, щоб ваша дитина зростала високодуховною, щоб син віддав перевагу «Захару Беркуту» Івана Франка, аніж бойовику, щоб замість «Гаррі Поттера» читав про пригоди на Запорізькій Січі «Марка та Харка». hatanm.org.ua/ http://hatanm.org.ua/forum/index.php?topic=1171.0 Український портал Донеччини =ХАТА= Портал НАША ХАТА — Портал українців Донеччини. Метою сайта є об'єднання українців зі всіх регіонів України. Задерихвістпістолетом Гість Re: Відьмацтво, знахарство, ворожба, народна медицина і все таке… «Reply #1: 18 Травень 2008, 13:33:15 « уривок із моєї улюбленої книги Вадима Карпенка «Марко та Харко» «…Старший здригнувся і вже майже злякався, але вчасно помітив чорнооку і чорноброву дівчину, що стояла неподалік, спершись на одвірок та склавши руки на грудях. Наш підпанок хоч і не був дуже вчений, але спромігся прочитати в дівочих очах насмішку і скипів ще більше: – А ти хто така? — злісно зашипів він на дівчину. Я своєї баби внучка, -відрубала чорнобрива, наче шаблею махнула. -А ви хто такі? Старший одразу розгубився, бо не знав, чи слід відповідати на це питання, і, як у нього часто траплялось, прийняв дуже необачне рішення. Згодом він шкодував що не злякався, і не втік з того хутора одразу, але…Якби ж то знаття. -Гей, хлопці! А провчіть но її добре, щоб не патякала! Тільки-но він це гукнув, як сталося найжахливіше. Таке, що панські слуги через свою обмеженість навіть уявити не могли. Молода дівчина суворо блиснула очима, рвучко випрсталась, примружила ліве око і простягла руки долонями вперед, так, що Старший одразу витріщився на ті тендітні долоні й почав розмірено лупати очима. З кожним кліпанням його пересмикувало, а в голові гупало, мов у кузні. Перед носом рвонуло вогнем, наче з-під ніг вдарила блискавка, потім затріщало, хтозна-звідки яскравими снопами висипали іскри, задиміло й запахло смаленим. Коні дико заіржали від жаху й почали ставати дибки, так, що двоє гайдуків гепнулись на землю, Охрім пересів задом наперед, а Чорний кіт пронизливо нявкнув і кинувся зі стовпа в бур"яни. На небі нізвідки взялися темні, важкі хмари. Вони понасувались одна на одну, повільно опустилися й нависли низько-низько, над самими головами гайдуків, а тоді чомусь несамовито заревли живим голосом, наче яка небачена потвора. Зі страшним гуркотом вдарив грім…» Далі починається найцікавіше… http://forum.milua.org/viewtopic.php?t=2888 Воєнно-історичний форум Military Ukraine • Перегляд теми — Комікси. Комікси про козаків CAM «30 травня 2007 01:49 Хотів у громади спитатися. Може хтось памятає комікс про козака Мамая. Здається, навіть дві частини було ще "Повернення Мамая\». Виданий років з десять тому, якщо не більше. Українською мовою. Обкладинка кольорова, а в середині чорно-білий. Дуже гарна графіка. Він у мене колись був, як ще в школі вчився, а потім десь пропав з кінцями. Може хтось знає що це було за видавництво, Може десь на інтернеті є? Чи в когось зберігся? Дійсно, жаль якщо така чудова річ пропаде. Ага, там ще в додаток такий маленький був про стародавні часи-скіфів і трипілля. Дуже смішний. MaaaX «14 червня 2007 11:16 як пиріг став пирогом і в мене є!!! класний комікс!!! його автор зараз за свої гроші видає вже не комікс а книжку!!! хоча комікс можливо то краще, але книжка дуже прикольна. Зараз є тільки три частини: Як пиріг став пирогом, Як пиріг став козаком та Перші синці. (першу та другу частини з'єднали в одну книжку Марко та Харко) Десь у серпні буде презентація третьої книги. http://knygogryzka.info/publicism/35-critique/215-2010-02-25-04-03-55 …і з сиром пироги! (Марко та Харко: роман-жарт) Автор — Зоя Жук Четвер, 25 лютого 2010 06:03 Вадим Карпенко. Марко та Харко. Роман-жарт. – К.: Видавець Карпенко В. М., 2005. (Серія «Місто Пригод») Як визначити жанр цієї книжки? Авторська підназва твору – роман-жарт – тут не допоможе. Бо, по-перше, під обкладинкою на читача чекає не роман, а дві повісті – «Як Пиріг став Пирогом» і «Як Пиріг став козаком». Проте те визначення таки допоможе нам у жанрово-детективних пошуках. Безперечно серед безпосередніх предків цієї дилогії є український химерний роман. Винахідником того ексклюзивно-вітчизняного жанру був О. Ільченко з грубезним томом про походеньки козака Мамая «Козацькому роду нема переводу». Якщо копати вглиб жанрового древа, то вийдемо на М. Стороженка з його «Проклятим Марком» і «Закоханим чортом». Але це якщо дуже вже глибоко копати. А загалом, «Марко та Харко» цілком сміливо можна назвати навіть просто казкою або ж історичною фантастикою (чи пародією на історичну фантастику) – книжка від того аж ніяк не втратить. Дуже вже вона симпатична. Перш за все симпатична своїми героями. Узяти хоча б Марка. Такий слухняний, сумлінний, працьовитий хлопчик, сирітка, – два метри на зріс і метр у плечах. Найдужче у світі він любить сусідських дівчат – і чорнявих, і русявих, і білявих, і навіть руденьку. А над усе боїться хрещеної, що лаятиме за сорочку подерту на перелазі під час побачення чи в бійці за панну серця. То дрібнички, що названа мати лаятиме добряче, чи навіть рушником ушкварить по спині, найгірша кара, як вона не буде більше ніяких лакоминок пекти. Пам’ятаєте пісню «Любив козак дівчину та з сиром пироги…»? Це про нього її склали! Але Марко не лише любив добре попоїсти, зокрема поласувати усілякими пирогами, пиріжками, млинчиками та варениками. Ні, згодом він ще й навчився готувати їх найкраще в історії Запорізької Січі. Бо, як і кожен герой казки, одного дня мусить Марко рушати в чарівну подорож, аби пройти ініціацію та стати справжнім чоловіком. А яке найчарівніше місце на міфологічній мапі українців? Саме так, Січ-Мати. А Харко? Він теж богатир у форматі два метри на метр. І теж і з пісні. Про чоловіка, якого жінка била макогоном. Ну, не міг він більше терпіти, і здачі дати не міг – лицар же все таки. Думаєте в козаки тікали тільки селяни, замучені польськими панами? Усі сюжетні перипетії обох повістин побудовано на розгортанні загальновідомих українських прислів’їв, народних анекдотів і пісенних тем. А ще в цій книжці досить детально пояснюється вплив на міжнародну політику, зокрема польсько-українсько-татарсько-турецькі взаємини, канікул в учнів чортячої школи. (Самі здогадуєтесь, що можуть накоїти діти з магічними здібностями й непосидючим характером, залишені без нагляду дорослих. ) Також читачі довідаються, як готується до іспитів відьма-студентка: у творі продемонстровано її соціально-педагогічний проект з трудотерапії. Одним словом, це вам не Гаррі Потер з далекої Англії, це наші, вітчизняні чорти та відьми. Хоча «Марко та Харко» – книжка, розрахована на юних читачів 11-13 років, є у тому пиріжку смачна начинка і для дорослих – іронічне обігрування українських телевізійних, журналістських, попкультурних і політичних штампів. Саме ця легка, проте наскрізна, самоіронія з українського менталітету не дозволяє перетворитися твору Вадима Карпенка на горезвісну шароварщину. Більш того, є вдалим проектом із патріотичного виховання. Бо з одного боку, усі ці козаки, чорти, кобзарі, відьми та просто гарні дівчата залюблюють кожного читача у свій світ, світ української історії та культури, проте й вади нашого національного характеру висміяні, як то кажуть, од пуза. Коротше кажучи, хороша книжка. Tags: рецензія

Різні джерела, вказані по тексту статті

Попередні статті